Гортаючи сторінки історії, згадуючи спогади дідусів та
батьків про колишнє життя, мимоволі починаєш замислюватися над багатьма дуже
серйозними проблемами. Особливо не дають спокою останні події, що почалися
наприкінці зими 2014 року.
Про те, що кожне покоління пройшло крізь свої тортури:
революції, війни, голодомори, я, звісно, знав, але ніколи не думав, що й на мою
долю припаде необхідність важкого вибору. Як визначитися, у який бік прямувати?
Що правильно, а що помилкове? Де істинний шлях? В чому полягає громадянська
позиція? – Як багато питань, а відповідь повинна бути тільки одна. От і ламаю
голову, вивертаю назовні душу, щоб зрозуміти й відчути СВОЄ. А що воно МОЄ? –
Це дім, у якому я народився, де мешкає моя родина, де мені завжди раді, не
зважаючи на те, з чим я повертаюся – з перемогами або поразками. Це двір і
вулиця, поруч із моїм домом, куди я завжди виходжу, щоб поспілкуватися зі
своїми друзями, погуляти з меншим братом і собакою. Це місто, де мені знайомий
майже кожен куточок, у якому така дорога для мене бабусина оселя, рідна школа,
стадіон, старовинний парк, маленька річка… Це кладовище, де поховані мої
предки, і чиї могили ми з батьками доглядаємо. Це чудове Азовське море, де так
приємно відпочивати влітку. Це Хортиця і Дніпро. Це моя країна, яку люди колись
назвали Україною. Але хіба моє місто стало би мені менш дорогим, якби воно
звалося не Мелітополь, а якось інакше? Хіба якби країну, в якій знаходяться
такі дорогі моєму серцю місця колись хтось вирішив назвати інакше, вона
перестала бути моєю батьківщиною? – То виходить, що справа не в назві, не в
тому з ким ми і під яким прапором, а в тому, щоб бути гідним і міста, де
народився, і пам`яті предків, і посмішкам нащадків. То, може, годі вже гратися
словами, кидатися образами, хапатися за зброю? Замість того, щоб будувати,
безжально ламати й руйнувати все навколо? Може треба скликати Вече й виходити
на майдани тільки для того, щоб відновлювати потрощене?..
Можливо, я помиляюся й ще просто не доріс до великого
глибокого розуміння сьогодення, але впевнений, що зараз моїй країні потрібні не
слова, а справи – добрі, корисні, щирі, спрямовані на творення. І хай ЗЕМЛЯ, на
якій ми народилися, яка нас зростила й вигодувала, дасть нам мудрості, наснаги
і сили все зрозуміти і все подолати.
Будьмо!
Саклаков Влад, 9-А
Комментариев нет:
Отправить комментарий