Ніколи б не подумав юний Корвєгін, що колись буде вчителем, але доля вирішила інакше. З самого початку Олександр Іванович хотів стати механіком чи електриком, але йому не вдалося вступити до МІМСГу. Його дівчина на той час вчилась у педагогічному інституті, тому запропонувала і йому піти, на що Олександр погодився. Навіть коли вони розійшлися, він продовжував навчання. В інституті, на відміну від студенток, Олександр Іванович вчив усі дати напам’ять, що в нього добре виходило. А пояснював це тим, не вмів ховати шпаргалки, як це робили дівчата, бо був занадто чесним. (До речі, таким і лишився). А от імена в нього ніяк не виходило запам’ятовувати. Крім цього, студентів змушували вчити різні вирази латинською мовою. Сам Олександр Іванович каже, що досі не розуміє навіщо, адже це йому не знадобилось, а вчити такі складні слова було нелегко. Взагалі він сподівався, що стане істориком, але потім йому повідомили, що він буде вчителем. Ми вважаємо, що це ніяк не було помилкою, а навпаки – просто щастям для сотень і сотень його учнів.
Олександр Іванович каже, що задоволений своєю професією. Йому подобається бути вчителем, а особливо – працювати з дітьми і бути класним керівником.
А як нам це подобається – те, що з нами працює така людина: віддана, благородна, щира! Ми раді, що ви в нас є, наш дорогий Олександре Івановичу!
Єфремова Катерина, Требухова Єлизавета, Федоренко Віолетта, Онищенко Віолетта
