МИ УСІ - ОДНА СІМ`Я!

  З самого дитинства сім’я для нас – це тато, мама, сестри, братики та інша рідня. Це – рідні, які завжди нас підтримують, співчувають нам у скрутну годину, піклуються одне про одного. Але іноді ми прагнемо отримати  допомогу та порозуміння навіть від чужих людей.

  Ми рідко замислюємося над тим, що може об’єднувати нас і звичайних перехожих. Може, в тому і є наша проблема? Чи не тому ми дуже часто не розуміємо одне одного, бо нам здається, що ми ніби з різних планет? Але ж всі ми живемо на одній планеті, на одному континенті, в одній країні і ходимо ми по одній землі… Україна – найголовніше, що нас об’єднує.
 В Україні проживає понад 130 національностей. Ми завжди готові прийняти до себе зовсім різних людей і до всіх ставимося толерантно. Чи не говорить це про те, що ми одна велика сім’я, що ми люди, які готові прийняти до своєї родини всіх, хто потребує допомоги?
  На долю України випало чимало перешкод. Багато століть українці були вимушені страждати і відстоювати свою незалежність. Проте ми всі стояли один за одного і боролися разом. Стільки пережито разом!
    Ми впевнено можемо назвати себе однією великою родиною, і коли це зможе зрозуміти кожен українець, тоді між людьми з’явиться взаємоповага, взаєморозуміння, взаємопідтримка і ще багато інших ВЗАЄМО-. Ми повинні розуміти, що в нашій країні немає зайвих, немає «я», є тільки МИ.У цьому наша людська сутність і наша сила - в єднанні!
   Найсерйознішим іспитом для народу є війна. Час для самовизначення й дії.І якщо нація в змозі об`єднатися перед лицем біди, то в неї, безперечно, є майбутнє.
   Ще два роки тому в нашій гімназії почали з`являтися переселенці. Це були діти різного віку, статі, рівня навчання, але всіх їх об`єднувало одне - вони бачили лихо на власні очі. Те лихо, яке примусило їх одразу подорослішати.
Ми не знали подробиць, остерігалися розпитувати: що там і як. Але кожен з нас, дітей, у яких ще ніхто не намагався вкрасти дитинство, прагнув оточити прибулих теплом. Відігріти, повернути в "рай тихий", щоб знову відтанули, засяли вогники цікавинки та дитячого лукавства в їхніх очах.
   І це об`єднувало наш клас. І нашу гімназію. І наших батьків, які відгукнулися на чужу біду хто чим міг. Бо насправді чужих дітей не буває. А біду долати краще разом.
 У школі організували волонтерський рух, і скільки віри, надії, оптимізму вкладали ми в листи нашим воїнам, збираючи для них посилки! Малювали, писали вірші, просто щирі вдячні слова...
 Війна не змогла нас роз`єднати, розкидати по різні боки барикад, бо ми - велика єдина сім`я. А на чому тримається кожна родина, кожен сильний рід? Звісно. на любові.
І поки є в кожного щирого українця в серці любов до рідної землі, до людей, до довкілля, доти будемо стояти ми і наша безсмертна Україна. Слава Україні!


Єфремова Катерина, 9-А клас

Комментариев нет:

Отправить комментарий