Нове оповідання від Влада Саклакова

Найстрашніший вірус

Жив на світі чоловік, який був дуже-дуже сумний. Бо насправді він розумів усю сутність Системи.

Із справжнім єством Системи він познайомився, як тільки-но з’явився на світ. З теплого ласкавого раю він потрапив у полон людських сумнівів, острахів та образ.

Світ, у який його закинули вищі всесвітні закони, виявився жорстоким і облудним, бо ним заправляла безжальна і практично нездоланна Система, найвірнішими слугами якої були Страх і Маніпуляція.

Усе, усе в цьому світі складалося із обмежень! Усе було спрямоване на те, щоб не дозволити жодній людській особі реалізувати своє право на свободу і щастя. Бо навіщо Системі свободні та щасливі люди? Хіба такі погодяться добровільно бути рабами? Хіба стануть мовчати?

Свобода – це злочин! Свобода – це найстрашніший вірус у венах організму Системи. Тому так багато робиться нею для його винищення. Система усіляко лікується від волелюбних і справжніх. А найкращі ліки – зрозуміло, страх і залякування. І ще чудово грає на руку стадний інстинкт. Бо страх – це теж вірус, можна заразити страхом цілу країну, планету… Пандемія страху давно вже запустила свої щупальці в кожну клітинку, просочилась у кожен атом усього сущого.  

Чоловік бачив хижі маніпуляції Системи і спочатку обурювався, кричав, звертався до інших. Його не розуміли. Крутили пальцем біля скроні, погрожували, навіть співчували… І вчили жити: «Не можеш нічого змінити – мовчи! Як усі… Мовчи і підлаштовуйся!»

А чоловік задихався. Він не хотів і не міг жити в несправжньому світі.

Обмеження, заборони, вето… на кожному кроці… А щоб не думали зайвого – готові афірмації, гімни Системі вкладалися в голови всіма можливими засобами. Прописувалися в мізках обивателів як програми.

І чоловік почав сторонитися суспільства: людей навколо лишалося все менше, його оточували біороботи, інформаційні зомбі, які сліпо поклонялися Системі і готові були порвати того, хто їй суперечив. Система гралася ними в ляльки. Давала їм фальшиві суперечливі істини, підмінювала поняття і стравлювала, мов голодних псів. Вона дуже любила ділити світ на друзів і ворогів. Це було однією з її найвдаліших маніпуляцій.

А люди… люди, які лишилися, переважно мовчали. Зітхали сумно, але мовчали. Бо це була правда життя, з дитинства втовкмачена в їхні голови: «Мовчи та диш – буде бариш…»

Чоловік подорослішав і нарешті зрозумів: із Системою боротися неможливо. Вона завжди переможе. Бо людина в цій грі  - навіть не пішак, ні! Вона просто пил на шахівниці. Її зметуть – ніхто і не помітить. Систему може перемогти тільки інша Система. А для цього треба її створити.

Чоловік довго думав. Може, він і є той месія, який зможе перевернути світовий порядок? Може, саме він дасть людям ковток свіжого повітря?  І це буде нове суспільство свободних і незалежних? Проте чим більше чоловік спостерігав за людьми, тим більше переконувався: свобода їм не потрібна. Що вони будуть з нею робити? Вона обернеться на кару для тих, за кого завжди все вирішувала Система. Бо для кожного в неї були вже заздалегідь прописані ролі. І кожна крапка в цій матриці була на своєму місці. О ні! Система і свобода – величини не сумісні.

Чоловік думав. А якщо він все ж таки стане творцем нової системи, на чому вона базуватиметься? І який розклад він не робив би, у нього виходило те саме: аби Система діяла, необхідно застосовувати важелі керування. А які важелі найефективніші у цьому світі? Страх і Маніпуляція.

Тому той, хто розуміє всю сутність земних систем, завжди дуже-дуже сумний.